Жахіття війни – це не лише понівечені споруди та загиблі солдати. Це ще й скорбота батьків за втраченими дітьми. Активні бойові дії на сході в серпні 2014 році, що призвели до втрат для особового складу з Української сторони, загострили важливе судово-медичне питання – ідентифікація загиблих солдат. Важко батькам пережити втрату дитини, а ще важче не знати де вона та що з нею сталося.
Сучасна зміна тактики та стратегії ведення бойових дій з використанням системи залпового вогню призводить до значного руйнування не лише позицій, а й значних ушкоджень особового складу.
Вибухова травма за рахунок дії вибухової хвилі характеризується тяжкими ушкодженнями у вигляді розривів та відривів частин тіла, що супроводжуються ще й додатковими ушкодженнями внаслідок осколкової дії снарядів.
Ми вже мали подібну ситуацію, коли на батьківщину поверталися цинкові гроби з Афганістану. Тоді ще не було сучасних методів дослідження і згідно свідчень очевидців подекуди до труни клали те, що змогли знайти, відповідно до комплектації частин тіла.
Влітку 2014 року Україна постала перед питанням ідентифікації загиблих, тіла яких було значно пошкоджено і в засобах масової інформації повели розмову про отримання ДНК у родичів, щоб ідентифікувати їх синів.
Тоді вперше заговорили про створення бази даних ДНК і в 2015 році було розроблено проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо генетичної ідентифікації військовослужбовців)» і заговорили про генетичні жетони для солдат.
Однак справа далі розмови не пішла. Інтенсивність бойових дій зменшилася і як зменшилося бажання держави запровадити сучасний підхід, що вже давно використовується в світі для військових, які перебувають в зоні активних бойових дій.
Натомість держава лише спромоглася взяти біологічний матеріал у загиблих та кинула клич в розшуку родичів, яким запропонувала здати ДНК для порівняння. Але чомусь ще й досі понад 300 осіб залишаються неідентифікованими. Замість того, щоб порівнювати з базою даних військовослужбовців, яку держава мала створити, ми закликаємо перехожих здати кров.
Якщо вести розмову більш професійно, то ідентифікація взагалі малоефективна, коли ми маємо лише одного кровного родича.
З жахом думаєш, що ті дні ніколи не повернуться, однак сьогоднішнє рішення щодо надзвичайного стану може свідчити про зворотне. Повторення подібного знову призведе до колапсу судово-медичної служби в питанні ідентифікації.
Не так складно налагодити відбирання зразків ДНК, використовуючи при цьому невеличку паличку, яку після зішкрібування епітелію ротової порожнини, поміщують в пластиковий футляр. Дотримання температурного режим зберігання дозволяє відтермінувати саму процедуру ідентифікації. В Україні в кожній області є Науково-дослідні експертно-криміналістичні центри МВС, які вже мають устаткування та персонал і проводять дані експертизи щодня. Налагодження забору та транспортування зрізків змогли б вирішити проблему в короткий термін.
Однак наша держава звикла голосно говорити про патріотизм та не хоче зробити аби щось, щоб батькам повернути того, до кого вони будуть приходити ледве не щодня.
(російський переклад)
И снова неизвестные трупы. Боевые действия и идентификация погибших людей.
Ужасы войны – это не только изуродованные сооружения и погибшие солдаты. Это еще и скорбь родителей по потерянным детьми. Активные боевые действия на востоке в августе 2014 году, которые привели к потерям для личного состава с украинской стороны, обострили важный судебно-медицинский вопрос – идентификация погибших солдат. Трудно родителям пережить потерю ребенка, а еще труднее не знать где он и что с ним произошло.
Современное изменение тактики и стратегии ведения боевых действий с использованием систем залпового огня приводит к значительному разрушению не только позиций, но и значительных повреждений у личного состава.
Взрывная травма за счет действия взрывной волны характеризуется тяжелыми повреждениями в виде разрывов и отрывов частей тела, сопровождающиеся еще и дополнительными повреждениями в результате осколочного действия снарядов.
Мы уже имели подобную ситуацию, когда на родину возвращались цинковые гробы из Афганистана. Тогда еще не было современных методов идентификации и, согласно свидетельствам очевидцев, местами в гроб клали то, что смогли найти, согласно комплектации частей тела.
Летом 2014 году Украина встала перед вопросом идентификации погибших, тела которых были значительно повреждены и в средствах массовой информации повели разговор о получении ДНК у родственников, чтобы идентифицировать их сыновей.
Тогда впервые заговорили о создании базы данных ДНК и в 2015 году был разработан проект закона «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины (относительно генетической идентификации военнослужащих)» и заговорили о генетических жетоны для солдат.
Однако дело дальше разговоров не пошло. Интенсивность боевых действий уменьшилась и как уменьшилось желание государства ввести современный подход, который уже давно используется в мире для военных, находящихся в зоне активных боевых действий.
Взамен государство только смогло взять биологический материал у погибших и бросить клич в розыске родственников, которым предложили сдать ДНК для сравнения. Но почему-то до сих пор более 300 человек остаются не идентифицированными. Вместо того, чтобы сравнивать с базой данных военнослужащих, которую государство должно создать, мы призываем прохожих сдать кровь.
Если вести разговор более профессионально, то идентификация вообще малоэффективна, когда мы имеем только одного кровного родственника.
С ужасом думаешь, что те дни никогда не вернутся, однако сегодняшнее решение о чрезвычайном положении может свидетельствовать об обратном. Повторение подобного снова приведет к коллапсу судебно-медицинской службы в вопросе идентификации.
Не так сложно наладить отбор образцов ДНК, используя при этом небольшую палочку, которую после соскабливания эпителия ротовой полости, помещают в пластиковый футляр.
Соблюдение температурного режима хранения позволяет отсрочить саму процедуру идентификации. В Украине в каждой области есть Научно-исследовательские экспертно-криминалистические центры МВД, которые уже имеют оборудование и персонал и проводят данные экспертизы ежедневно. Налаживание забора и транспортировки смогли бы решить проблему в короткий срок.
Однако наше государство привыкло громко говорить о патриотизме и не хочет сделать хоть что-то, чтобы родителям вернуть того, к кому они будут приходить чуть ли не ежедневно.